вставай рано, лягай пізно, ти знаєш - мені вже час
у всіх навколо шляхи такі різні, та, мабуть, це не про нас
важкий подих, німий погляд, немає вже вороття
мабуть так мало у світі лишилось тих, хто знає це відчуття
пр
ми - немов маленькі загублені діти
кожен раз нас кидає на призволяще літо
нас ніхто не знайде тепр, а може просто і не шукає
кудись так непомітно час зникає
лишаєш сніг та люті морози, ступаючи по землі
сама ж щоразу, тремтяча та боса, зігрієшся у вогні
маленький вогник ніколи не згасне, ти знаєш сама, чому
крім нього в світі все короткочасне, серця - джерело йому