Коли, замість рим, з легень виривається проза,
Коли, замість крові, в судинах нуртує час -
мерзнуть долоні і тьмариться розум.
В порожніх вітринах, все рідше я бачу
нас.
До порогів дверей, стерті пожовклі підошви.
До порогів не тих, кому варто дивитись під віки.
А до тих, чиї руки тримати хотілось довше,
не ходять таксі та недотікають
ріки.
Хоч вітер у спину, та дихати зовсім ні́чим.
Без палиць в колесах, та зовсім не хочу вперед,
бо те, що ладнав, по суті, насправді, калічив
і со́лену правду міняв на солодкий мед.
Обіцяні "завтра", вже рік не приходять в гості,
а набридливі "вчора", в пам'ять приходять сьогодні.
І немає за ким зранку поправити постіль.
Буває, одного, ніяк не замінять сотні.
Пальці в кулак, а нігті впиваються в шкіру.
В моєму вікні, для тебе, вогонь не згас.
Хоч пройшло стільки часу, я все ж безнайдійно вірю,
що в порожніх вітринах, я знову побачу
нас.
Когда, вместо рифм, с легких вырывается проза
Когда, вместо крови, в сосудах бурлит время -
мерзнут ладони и затмевается ум.
В пустых витринах, все реже я вижу
нас.
К порогов дверей, стерты пожелтевшие подошвы.
К порогов не тех, кому стоит смотреть под века.
А тем, чьи руки держать хотелось дольше,
не ходят такси и недотикають
реки.
Хотя ветер в спину, и дышать совсем нечем.
Без палок в колесах, и совсем не хочу вперед,
ибо то, что ладил, по сути, на самом деле, калечил
и соленую правду менял на сладкий мед.
Обещанные "завтра", уже год не приходят в гости,
а надоедливые "вчера", в память приходят сегодня.
И не за кем утром поправить постель.
Бывает, друга, никак не заменят сотни.
Пальцы в кулак, а ногти впиваются в кожу.
В моем окне, тебе огонь не погас.
Хотя прошло столько времени, я все же безнайдийно верю,
что в пустых витринах, я снова увижу
нас. Смотрите также: | |
