// Мандрами, мандрами //
сл. і муз. І. Лузан
Подихом крижаним
ніч тьмарить надвечір'я.
Птахом весняним
втрачає сиве пір'я.
Свічку гасить ґазда
пальцем потрісканим.
Воском розбризканим
в смерть мандрує та.
Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
Рамаварта дзвонами
б'є, горить іконами.
Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
В прохолодні храми
свічка йде до матері.
Свіча стікала воском -
жовтою кровію.
Ґаздо, добродію,
ген, мандруєм далі!
Доля долілиць лежить,
в мандрах буде жить.
Пізньоосіння нежить
з темних хмар дощить.