День відшумів і вечора рука
Лягла на тихі стомлені дороги.
Мене далекий спогад обпіка,
Що хочу я забути до знемоги…
…Вночі ясніли зоряні вогні,
А може твої очі нам світили.
Я не сказала - так, сказала - ні,
Тоді сказати « так» було несила.
А за плечима весни і літа,
Літає вже в повітрі павутиння.
Спливає час, а в серці пустота,
З минулого лиш погляд, мов проміння.
Вертає пам'ять зоряні вогні,
І відчуваю знов тепло долоні.
Я мусила тоді сказати «ні»,
Та серце все тримаєш у полоні.
Порозлітались промені доріг –
Це доля свій малює візерунок.
Тебе вона веде на мій поріг,
Віддати хоче, мов святий дарунок.
Цілунком обпалив мої уста,
Торкнув губами зморшку біля ока.
А ти все той, і згинули літа,
Це ти, жаданий мій, і ти мій спокій.
Так, ти все той, моя любов свята,
Це ти, моє кохання, ти мій спокій.
День отшумел и вечера рука
Легла на тихие утомленные дороги.
Меня далекое воспоминание обжег,
Что хочу забыть до изнеможения ...
... Ночью светились звездные огни,
А может твои глаза нам светили.
Я не сказала - да, сказала - нет,
Тогда сказать «да» было не под силу.
А за плечами весны и лета,
Летает уже в воздухе паутина.
Проходит время, а в сердце пустота,
С прошлого лишь взгляд, как лучи.
Возвращает память звездные огни,
И чувствую вновь тепло ладони.
Я должна была тогда сказать «нет»,
И сердце все держишь в плену.
Разлетелись лучи дорог -
Это судьба свой рисует узор.
Тебя она ведет на мой порог,
Отдать хочет, как святой дар.
Поцелуем обжег мои уста,
Тронул губами морщинку у глаза.
А ты все тот и сгинули лета,
Ты, желанный мой, и ты мой покой.
Да, ты все тот, моя любовь праздники,
Это ты, моя любовь, ты мой покой. Смотрите также: | |
