сл. С. Жадан
- Як добре, - думає він, - що я для неї помер,
добре, що вона забула моє ім’я,
добре, що все це сталося саме тепер,
добре, що при цьому всьому не був присутній я.
Добре, що вона вирішила все за нас,
що я не мусив переконувати її не робити дурниць,
не мусив спостерігати, як вона вагається раз у раз,
не мусив при цьому бачити її темних зіниць.
Тепер головне – зникнути, вибравши вірний маршрут,
головне – не повертатись туди, де раніше жив,
головне – не підходити близько до знайомих споруд,
не лякати знайомих, не розчаровувати чужих,
не забрідати до їхніх снів, не торкатись їхніх речей,
не гортати їхніх книг, не пити їхнє вино,
не чути їхнього дихання, не бачити їхніх очей,
не відчувати того, що вони самі не відчувають давно,
Добре, що можна тепер вилітати крізь коминИ,
проходити крізь вогонь, падати у траву,
відчувати плавку матерію, яка наповнює її сни,
помічати в повітрі линви, що тримають її на плаву.
Добре, що смерть не належить ні до надбань, ні до втрат,
добре, що нас не зраджують наші сліди,
що нічого не можна повернути назад,
і нічого не можна втратити назавжди.
Що було? –
зелене тепло,
вечірнього неба помаранчеве тло.
Золоті місяцІ,
блакитні риби в ріці,
чорні тіні на її лиці. сл. С. Жадан
- Как хорошо, - думает он, - что я для нее умер,
хорошо, что она забыла мое имя,
хорошо, что все это произошло именно сейчас,
хорошо, что при всем этом не присутствовал я.
Хорошо, что она решила все за нас,
что я не должен был убеждать ее не делать глупостей,
не должен был наблюдать, как она колеблется то и дело,
не должен был при этом видеть ее темных зрачков.
Теперь главное - исчезнуть, выбрав верный маршрут,
главное - не возвращаться туда, где раньше жил,
главное - не подходить близко к знакомым сооружений,
не пугать знакомых, не разочаровывать чужих,
НЕ забредать к их снов, не касаться их вещей,
НЕ листать их книг, не пить их вино,
не слышно их дыхание, не видать их глаз,
не чувствовать того, что они сами не чувствуют давно,
Хорошо, что можно теперь вылетать через трубу,
проходить сквозь огонь, падать в траву,
чувствовать плавку материю, которая наполняет ее сны,
замечать в воздухе каната, которые держат ее на плаву.
Хорошо, что смерть не принадлежит ни к достижениям, ни к потерям,
хорошо, что нас не предают наши следы,
ничего нельзя вернуть назад,
и ничего нельзя потерять навсегда.
Что было? -
зеленый тепло,
вечернего неба оранжевое фон.
Золотые месяцев,
голубые рыбы в реке,
черные тени на ее лице. Смотрите также: | |
