Вмирає день. Нестримне море
брудною кров'ю палить небо.
Солоний бруд в очах малює світ
відверто і ганебно.
Між сірих хвиль,
звиваючись, мов змій,
умреш під риком
гордості стихій.
І люто трощать хвилі твердь,
од скель одламують каміння,
немов несуть когось у смерть,
у потойбіччя, безгоміння.
Вмирає день. Солоний дух
осів у грудях тихо твердю.
Бажання ввись, злетівши в ніч,
Зустрітися зі смертю
Неба криці-блискавиці
Розітнуть морські зіниці.
Голос моря манить, кличе.
Сіре, люте, таємниче...
Ти впізнаєш, ти відчуєш,
шторм у дар приймеш, зруйнуєш,
небо й хвилі пошматуєш.
Ти впізнаєш, ти відчуєш!
І люто трощать хвилі твердь,
од скель одламують каміння,
немов несуть когось у смерть,
у потойбіччя, безгоміння.
Між сірих хвиль,
звиваючись, мов змій,
умер під риком
гордості стихій. Умирает день. неудержимое море
грязной кровью курит небо.
Соленый грязь в глазах рисует мир
откровенно и позорно.
Между серых волн,
извиваясь, как змей,
умрешь под рыком
гордости стихий.
И яростно ломают волны твердь,
от скал одламують камни,
словно несут кого смерти,
в загробной жизни, безмолвие.
Умирает день. соленый дух
осел в груди тихо твердью.
Желание ввысь, взлетев в ночь,
Встретиться со смертью
Неба крице-молнии
Рассекут морские зрачка.
Голос моря манит, зовет.
Серое, злое, таинственное ...
Ты узнаешь, ты почувствуешь,
шторм в дар примешь, разрушишь,
небо и волны покромсают.
Ты узнаешь, ты почувствуешь!
И яростно ломают волны твердь,
от скал одламують камни,
словно несут кого смерти,
в загробной жизни, безмолвие.
Между серых волн,
извиваясь, как змей,
умер во рыком
гордости стихий. Смотрите также: | |
