Зустрічаю цю весну, знову будні мінору,
Сонце світить не для мене, відчуваючи сором,
Квітневі візерунки на пляшці із під вина,
На небі не залишилося місця, усе до дна.
Вітаю у хворобливому світі моїх думок,
Не тікай, коли знайдеш із ними схожий зв'язок,
Ковтайте усі слова, які дарую в мікрофон,
Останні проблиски світла полетіли вже на дно.
Так набридло бути добрим, і таким вже хорошим?
Альтер-его виривається на волю, я здох вже,
І моя весна згоріла у вогні, у психозах,
Вибачайте за відвертості гидкої цю дозу.
Та, напевно, по-інакшому я просто не можу,
Я випльовую весь біль і голос зриваю знову,
У порох перетираю себе і згорає сором,
Естетика існування, що вирвалася на ззовню.
У безкровних і зневірених днях на фоні тепла,
Раптові зміни у напрямку руху в ваших серцях,
Місця усі розпродали, дешева ціна квиткам,
Які віддам за безкоштовно, я усе прорахував.
Відсилаю всіх подалі, я знову між поверхами,
Між світами, що відмінностями щастя дарували,
Розбиваю руки в кров, у вікна зганяю злість,
На стінах цих синіх плями від крові моїх надій.
Це удар, за ударом, вночі ламаю ці стіни,
Ідіот, який не розівчився щиро так мріяти,
Зневіритись в у щирості, який ніяк не може,
Строки давності не діють для любові, що виносить
На новий рівень сприймання всіх навколишніх реалій,
Бездоганний світ останніх подій яскравих і справжніх,
Чорний настрій безсвідомого життя, я перестав вже,
Розмальовувати фарбами цю мертву реальність.
А ви такі всі бездоганні, ви такі ідеальні,
Ну хоч пиши із вас картини рожевими кольорами,
Силуети без наповнення, розмиті мертві тіні,
Невже ви дійсно вірите у те, що ви щасливі?
Ідіоти, я сміюся вам в обличчя без вагань,
Лиш нудоту викликає почуттів усіх ваш страх,
Ці незвичні кілька тижнів, на жаль, вже запам'ятав,
Наручниками прикутий до моментів, де устами,
Доторкався до присутності твоєї, я падав,
У блакиті очей, яку ти подарувала,
Яка насправді була лише дешевою брехнею,
Синтетичні почуття, які я виблював у небо.
Все так щиро, подавився на контрасті цими фразами,
Рядки хворого мозку, ти злови їх всіх одразу,
І не спіткнись, коли будеш так з кимось гратися,
Колись таки впадеш під відвертим правдивим натиском.
Заправся новою дозою, вдихай по десять раз,
За один день білого диму, це якраз у самий раз,
Щоб зависати у собі із невмінням когось любити,
Із пластмасою у грудях замість серця, що згоріло.
Алкоголь, руки в крові, розбите скло, з'їдає злість,
Спускаюсь вниз, душу випльовую ударами на біс,
Це як кіно, де я під музику падаю з висоти,
Фатальний стрибок, падіння, вже немає наших крил.
Їх обрізали в момент, коли злетів на самий верх,
Весна мені залишила дозу болю на десерт,
Та я живий і я сміюся, альтер-я встає з колін,
Прощавайте жалюгідні, я ніколи не один.
Встречаю эту весну, опять будни минора,
Солнце светит не для меня, чувствуя стыд,
Апрельские узоры на бутылке из-под вина,
На небе не осталось места, все до дна.
Приветствую в болезненном мире моих мыслей,
Не убегает, когда найдешь с ними похож связь,
Глотайте все слова, которые дарю в микрофон,
Последние проблески света полетели уже на дно.
Так надоело быть хорошим, и таким уж хорошим?
Альтер-эго вырывается на волю, я сдох уже,
И моя весна сгорела в огне, в психозах,
Извините за откровенности мерзкой эту дозу.
И, наверное, по-другому я просто не могу,
Я выплевывает всю боль и голос срываю снова,
В порох перетираю себя и сгорает стыд,
Эстетика существования, вырвалась на извне.
В бескровных и отчаявшихся днях на фоне тепла,
Внезапные изменения в направлении движения в ваших сердцах,
Места все распродали, дешевая цена билетам,
Какие отдам за бесплатно, я все просчитал.
Отсылаю всех подальше, я снова между этажами,
Между мирами, что различиями счастье дарили,
Разбиваю руки в кровь, в окна сгоняю злость,
На стенах этих синих пятна от крови моих надежд.
Это удар, за ударом, ночью ломаю эти стены,
Идиот, не разучился искренне так мечтать,
Разувериться в в искренности, который никак не может,
Сроки давности не действуют для любви, выносит
На новый уровень восприятия всех окружающих реалий,
Безупречный мир последних событий ярких и настоящих,
Черный настроение бессознательного жизни, я перестал уже,
Разрисовывать красками эту мертвую реальность.
А вы такие все безупречны, вы такие идеальные,
Ну хоть пиши с вас картины розовыми цветами,
Силуэты без наполнения, размыты мертвые тени,
Неужели вы действительно верите в то, что вы счастливы?
Идиоты, я смеюсь вам в лицо без колебаний,
Лишь тошноту вызывает чувств всех ваш страх,
Эти необычные несколько недель, к сожалению, уже запомнил,
Наручниками прикован к моментов, где устами,
Прикасался к присутствию твоей, я падал,
В лазури глаз, которую ты подарила,
Которая на самом деле была только дешевой ложью,
Синтетические чувства, которые я вырвало в небо.
Все так искренне, подавился на контрасте этими фразами,
Строки больного мозга, ты поймай их всех сразу,
И не спиткнись, когда будешь так с кем играть,
Когда же упадешь под откровенным истинным нажимом.
Заправься новой дозой, вдыхай по десять раз,
За один день белого дыма, это как раз в самый раз,
Чтобы зависать в себе с неумением кого-то любить,
С пластмассой в груди вместо сердца, сгорело.
Алкоголь, руки в крови, разбитое стекло, съедает злость,
Спускаюсь вниз, душу выплевывает ударами на бис,
Это как кино, где я под музыку падаю с высоты,
Роковой прыжок, падение, уже нет наших крыльев.
Их обрезали в момент, когда взлетел на самый верх,
Весна мне оставила дозу боли на десерт,
И я жив и я смеюсь, альтер-я встает с колен,
Прощайте жалкие, я никогда не один. Смотрите также: | |
