Я забиваю усі двері, забуваю, де вихід,
Ну і для чого так кричати? Сидіти усім тут тихо.
Я випав із сюжету, чорнилом пишу цей лист вам,
Як дивно, коли небо стає таким чорно-білим.
Я вірив, правда, вірив, згораю вже остаточно,
Моя усім вам порада - не забудьте про сонце,
І був би, мабуть, радий забути ноти, всі знаки,
А тепер лише зникати, я прощаюсь без всяких
Компромісів, умов, непотрібних "але",
Ваших порожніх розмов, де все таке не живе,
На чотири дні зникаю із поля вашого зору,
Щоб потім повернутися й почати усе знову.
До крові, до нестями тягти себе між рядами,
Викидаючи історії, що вклеїлися в пам'ять,
Вбиваючи минуле, єдину щасливу осінь,
В алкоголі яку тепер топити довелося.
І все що залишається - писати веселі пісні,
"Солодкий, твоя музика сумна, де ж позитив?"
А дехто там кине фразу, що сніг ще не потьмянішав,
Такий білий, як раніше, й взагалі усе найгірше
Вже давно-давно позаду, попереду тільки світло,
Тож не треба малювати ці темні, холодні вірші,
Ну наскільки це все смішно, не треба ваших порад,
Розберуся якось сам, себе із глибин дістану.
За правду я сприймаю кожен дотик, кожне слово,
Депресанти запускаю по венах, вбиває голод,
У статиці зависла феєрія виняткова,
Сніг і холод всі змивають кольори твої казкові.
Ти живи собі, як завжди, забувай усі рядки,
Які народжувались в зошитах у звуках наших днів,
Які, як виявилось нашими й ніколи не були,
Адже тобі забракло щирості поставити крапки.
Тут і приспіву не треба, ця музика - крик душі,
І я пишу те, що я хочу, пробачте, я не хотів,
Вас засмучувати нотами сумними в куплетах,
Бо би такі всі життєрадісні, щасливі, веселі.
Ну а коли залишаєтесь наодинці з собою,
То, мабуть, теж відчуваєте легкі дотики болю,
Мабуть, теж тебе гризе щось кожен день, по вечорах,
Але зізнатися у цьому не можеш, хіба не так?
Ідіотизм, новітні загнані люди,
Загнали себе у кут, забули усі маршрути,
Заплутані у контактах, де статус, напевно, максимум
На що вони спроможні, щоб дійти до результату.
А любов таки вмирає, згорає вже до кінця,
Всю мелодику фантазії акордами вбивав,
Евтаназія осіннього спалаху у зірках,
Повертаюся до світу, де музика лиш одна. I forget all the doors, forget where output
So why cry so? Sitting here all quiet.
I fell out of the plot, ink writing this letter to you,
How strange, when the sky is so black and white.
I believe, however, believed already burned completely,
My advice to all of you - do not forget the sun,
I would probably forget the happy notes, all characters
Now just disappear, I say goodbye without any
Compromise conditions, unnecessary & quot; but & quot ;,
Your empty talk, where all that lives,
In four days disappear from your field of vision,
To then come back and start all over again.
By blood, senseless pull himself between the rows,
Throwing history, vkleyilysya in memory,
Killing the past, only a happy autumn
In the alcohol which now had to drown.
And all that remains - to write funny songs
& Quot; Sweet, sad your music, which is positive? & Quot;
And there's some throw ice, the snow has not potmyanishav,
This white as before, and in general all the worst
It has long ago behind, ahead only light
It is not necessary to draw these dark, cold poems
Oh how funny it is, no need your advice
Will deal once he, himself from the depths of reach.
For truth I perceive every touch, every word,
Depressants run through the veins, kill hunger,
In static hung exceptional extravaganza,
Snow and cold colors all wash your fabulous.
You live for myself, as always, forget all lines
What were born in notebooks in sounds nowadays,
Which, as it turned out our ever were,
After you place lacked sincerity points.
Here the chorus is not necessary, this music - soul cry,
And I write that I am sorry, I did not want
You upset sad notes in couplets,
For if all these cheerful, happy, cheerful.
But when stay alone with him,
It probably also feel light touch of pain,
Perhaps you too chews something every day, in the evening,
But to admit this can not, do not you?
Idiocy, driven by new people
Painted themselves into a corner, forgotten all routes
Intricate in contacts where status is probably the most
What they are able to reach the result.
And love still dies, burning the end,
All melodies fancy chords killed,
Euthanasia fall in flash stars,
Back to the world where music was only one. Смотрите также: | |
