Музика – Гетьман;
Лірика – Джордж Гордон Байрон 1816
Титане!в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що дістав за те, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що духа гордому уймає...
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І доля зла,— тиран глухий,—
І дух ненависті, який
Істот собі на втіху творить,
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар,
Та навіть ця, найважча з кар,
Твоєї волі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовержцева од тебе,
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогнене твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти — символ віри і тепла.
Як ти — сини людські півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,—
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї,
Надії й віри не втрачає,
Зухвало виклик зустрічає
І владно смерть перемага! Музыка - Гетман;
Лирика - Байрон 1816
Титана! В глазах твоих
Отразилось горе и тревоги
Земных жильцами, что гневные боги
Погордно презирали их.
А что получил за то, титана?
Только скалу, коршуна и кандалы,
Немое страдание, вечный бран,
Невыносимая боль растерзанных ран,
Что дух гордом уйма ...
Ты стон, рожденный отчаянием,
Душил в груди, чтобы тот звук
Не выдал тайных мук,
Знимившы на устах, пока
Надзиратель неба улетит,
Чтобы мучений агонии и на миг
Боги не увидели жестокие.
Ты борьбу избрал, титана,
В поединке воли и страданий,
Принял ты муки без колебаний;
А небо мстительное, неумолимое,
И судьба зла, - тиран глухой, -
И дух ненависти, который
Существ в свое удовольствие творит,
И сам их уничтожает, сам их моря,
Дали тебе бессмертие в дар,
Но даже эта, самая тяжелая из кар,
Твоей воли не сломала.
Смогла добиться лишь проклятий
Ярость Громовержцева от тебя,
И что ему готовит небо,
Ты, вещий, не хотел сказать,
Хотя взгляд твой сказал немало:
В нем приговор прозвучал, как гром,
И раскаянием топлив горьким,
Угнетал страхом, только в правой
Дрожали в гневе молнии.
Пусть судьба зла тебя сковала,
И вызов твой, брань дерзкая,
Стремление огненное твое,
Твой гордый дух и неповиновение,
Которые и небо не поборет,
Для смертных примером становится.
Ты человечеству осветил дороги,
Ты - символ веры и тепла.
Как ты - сыны человеческие полубогов,
Ручей ясного источника.
Пусть и провидит люд точно
Нуждающийся пай свой: и скорбь,
И горе, и борьбе бремя,
И судьбу безотзывной мар -
И дух бунтарства - не епитимьи -
Тяжелые разбивает оковы,
И воли человеческой силы,
В муках сращена, в отчаянии,
Надежды и веры не теряет,
Дерзко вызов встречает
И властно смерть побеждает! Смотрите также: | |
