То був лютий. Земля лютувала.
Про тепло не було і мови.
Мабуть Бога конкретно дістали
Наші вічні з тобою розмови.
Ти казав про будинок в Парижі,
Приплітав там майбутніх діток.
Про садочок і пуделя рижого,
І про спільно проведене літо.
Правда, все це як мрії казкові.
У сімнадцять життя тільки сниться,
Але вір, і можливо не скоро,
Мрія ,наче молитва ,здійсниться.
Тож горімо,коханий, до попелу.
Я не хочу у сорок від паніки.
Краще в двадцять з вогнем і зопалу
Потонути в тобі титаніком
It was February. The earth was raging.
There was no talk of heat.
Apparently they got God specifically
Our eternal conversations with you.
You talked about a house in Paris,
I involved future children there.
About a garden and a red poodle,
And about the summer spent together.
However, all this is like a dream.
At seventeen life only dreams,
But believe me, and maybe not soon,
A dream, like a prayer, will come true.
So let's burn, darling, to ashes.
I don't want to panic at forty.
Better at twenty with fire and heat
Drown in you with the Titanic
