Стільки дощу не вмістить жодна весна.
Добре було б пам’ятати всі імена.
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.
Але поки що ночі розмоклі, як сірники.
І обпікає дотик до твоєї руки.
Обпікає вуличне листя й нічні вогні.
Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.
Добре було б тішитись, що все є таким, яким є.
Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.
Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі.
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.
Але це повітря в травні – різке, як скло.
Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було.
Я знаю, як ти боїшся серця свого.
Я знаю – насправді ти хочеш саме цього.
Стільки дощу – а його несе і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все.
Я готовий вчитися далі.
Навчи.
Столько дождя не вместит ни одна весна.
Хорошо бы помнить все имена.
Хорошо бы вовремя уйти и не жалеть, уходя.
Хорошо бы уметь.
Я не умею.
Научи.
Но пока ночи размокшим, как спички.
И обжигает прикосновение к твоей руки.
Обжигает уличное листья и ночные огни.
Объясни, как ты дышишь на такой глубине.
Хорошо бы радоваться, что все является таким, каким есть.
Хорошо бы чувствовать жизнь, понимая, что оно твое.
Чувствовать его, просыпаясь утром и засыпая ночью.
Хорошо бы не думать о тебе.
Я не умею.
Научи.
Но этот воздух в мае - резкое, как стекло.
Я знаю - тебе мешает то, что с тобой было.
Я знаю, как ты боишься сердца.
Я знаю - на самом деле ты хочешь именно этого.
Столько дождя - а его несет и несет.
Я знаю все, что нужно тому, кто знает все.
Деревья над головой. Темнота на плече.
Я знаю все.
Я готов учиться дальше.
Научи.
