Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.
Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз –
я хочу знову мучитись і помирати.
Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.
Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще – оскільки не все почув,
тим більше – встиг забути, з чого вона починала.
Кожен неправильний наголос в її мові живій –
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть – дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.
Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.
Так легко дрожат небесные перекрытия.
Тишина середине года остается главной.
Если ты действительно планируешь мою последующую жизнь,
я бы советовал тебе посоветоваться со мной.
Хотелось бы снова видеть, как фонари светят с террас,
освещая, будто души, чужие комнаты.
В следующей жизни сведи меня с ней еще раз -
я хочу снова мучиться и умирать.
Я хочу снова почувствовать, как отогреваются и болят
мартовские реки под ледяной обновой.
Даже если голос ее будет состоять из проклятий,
пусть эти проклятия звучат на моем языке.
Хотелось бы удачу хлопать по плечу,
хотелось бы, чтобы закончилась тишина продолжалась.
Я бы охотно послушал ее еще - поскольку не все услышал,
тем более - успел забыть, с чего она начинала.
Каждый неправильное ударение в ее языке живой -
будто прикосновение ночного ветра.
Чего бояться? Смерть - зеркало в душевой:
я вижу ее каждое утро, держа бритву.
Светится месяца фонарное стекло.
Небо над головой открывается, творится.
Все закончится, будто и не было.
Все потом снова повторится.
