Завтра піде самий перший сніг.
Завтра ми прокинемось одні,
Мудрими, забутими книжками,
Дикими, холодними рядками,
Але, вже назавжди, ми залишимо сліди
Свої, живі, земні.
Стануть світлом нові імена.
Крикне диким вереском струна,
Ніби вже ніколи не здригнеться,
Ніби відчуває, що порветься,
Але зараз, ще мить, пошепоче, покричить,
Ще житиме вона.
Я знаю, ще стануть для всіх нас мостами сотні і сотні шляхів,
Там - вже не заплачуть, там в небі не крячуть зграї голодних птахів.
Там - в небо не рвуться, там в слід не сміються, скільки не падай з ніг,
І стане нитками, між нами й рядками, самий перший сніг. Tomorrow will be the first snow.
Tomorrow we will wake up alone,
Wise, forgotten books,
Wild, cold lines,
But, forever, we will leave traces
Their own, living, earthly.
New names will become light.
The string screams wildly,
As if he would never tremble again,
It feels like it's going to break,
But now, for a moment, whisper, shout,
She will still live.
I know there will be hundreds and hundreds of roads for all of us,
There - they will not cry anymore, there in the sky flocks of hungry birds do not croak.
There - in the sky do not rush, there in a trace do not laugh, how many do not fall from feet,
And the very first snow will become threads between us and the lines. | |
