Розвіяні ілюзії останні,
Закінчились історії вокзальні.
Так непомітно промайнула ніч.
Усі мої вірші – це лист до тебе.
Я кликала в своє ліричне небо.
Холодний ранок з кавою віч-на-віч.
Вже не у неба на долоні.
Та тримають спогади в полоні.
І немає більше спільних нас.
Та не лікує час.
Зробити крок не думати, що далі,
Благала я та спроби всі невдалі.
І звучать так сумно мої клавіші.
Мене торкнувся поглядом востаннє.
Зірвалось з вуст закохане прощання
Й навіки оселилося в моїй душі.
Вже не у неба на долоні.
Та тримають спогади в полоні.
І немає більше спільних нас.
Та не лікує час.
Минають дні, неначе міражі.
Ми стали одне одному чужі.
Чому ще й досі я до тебе лину.
Душа не підкорилась часу плину.
Вже не у неба на долоні.
Та тримають спогади в полоні.
І немає більше спільних нас.
Та не лікує час.