а позаду шторми й урагани,
а позаду – все те, що лишила у снах,
закопала в пісок і роздула між нами,
щоб молитись спокійно, наче монах.
я колись підійду і стоятиму доти,
поки щезне весь біль і розчиниться страх,
що вселився в очах, як нав’язливі ноти,
які дуже давно написав Йогган Бах.
а тоді все ж піду, бо настирливо проти -
бо дивлюся на тебе під новим кутом.
але те, на що здатні твій запах і дотик
мене робить найвідданішим рабом.
хоч важкі ці думки - я злітаю високо
і кружляю у небі, як хижий птах.
я згадаю тебе через пару сот років,
коли знову прийдеш і зірвеш мені дах.
Ірина Мороз