коли дні заплутуються, як волосся
коли повітря звисає важким каркасом
коли ти врешті розплющуєш очі
зранку наприклад або опівночі
спрагла і виснажена черговим сном
руки самі лягають на тепле обличчя
руки лягають тобі на чоло
аби хоча б якось тебе втихомирити
аби хоча б щось тобі допомогло
врешті виплутатись із цього лабіринту
врешті визнати, що тобі це набридло…
кожен раз оглядатись в минуле
кожен раз опускатись глибоко на дно
земні справи аж надто безжально заплутані
але грузнути в них – ризиковано.
так, як день переходить у ніч
так, як дихати хочеться щосекунди
так, як ти спішиш до нього на зустріч
так, як він для тебе повсюди
так, як спека виснажує невблаганно
так, як розкіш не в тому, щоб бути багатим
так, як радість безслідно загоює рани
так, як місяць нас тихо вкладає спати
відпусти всі тривоги із серця
просто вижени все, що зайвим було
хай неспокою нитка візьме й розірветься
і розплутається що до цих пір не могло.
