іноді щось невидиме тихо врізається в шкіру
я проганяю цей смуток
я розставляю скрізь пастки
я промовляю твоє ім’я
поспіль
кілька разів
так, загубившись, можна на бачити знаків
можна ділити все навпіл -
втрати, любов і недопалки снів...
я так підходжу, аби ти не бачив
я підкрадаюсь ще здалеку
знаю, не вистачить слів
ти недосяжний
ти надто гарячий
надто терпкий
і… до гіркоти мій.
найважливіше так важко сказати
найважливіше – це те, що завжди на дні
і я не вмію, як ти, промовчати
тому тримаюсь на відстані.
Ірина Мороз