ми мовчимо в телефон
й ти випалюєш щось на зразок «я люблю і пробач
за те, що тоді так безглуздо вийшло…»
я усміхаюсь нечутно, бо бач
усі слова мов від страху принишкли.
і хоч це сниться який уже раз!
і хоч за мить я прокинуся звично
ти все ж підходиш без всяких прикрас
і обіймаєш мене гіпнотично.
я не хотіла тривожити час
я не хотіла завчасно будити
але якщо ти приходиш весь час
можна, я буду тебе просити:
не оминай мої сни напоказ
не ігноруй мої спроби любити
й хоч я не знаю, який ти зараз
не припиняю тобою жити.
Ірина Мороз