Ти знаєш, Маріє – наш Син мені нині приснився
Так гарно, що я й не прокинувся посеред ночі...
Він був біля Бога, а Бог мені в очі дивився –
І були у Бога, Маріє, Ісусові очі.
Ми довго мовчали – я просто не знав, що сказати,
А Син підійшов, і обняв мене міцно, як завше...
І час зупинився – я міг все життя так стояти, –
І Бог відійшов, так ні слова мені й не сказавши...
Ти знаєш, Маріє, Він вже трішки сивий на скронях,
Так само худий – правда, щоки ледь-ледь налилися...
Я брав Його руки – там були ті діри в долонях... –
Ще, каже, ночами болять, але вже затяглися...
А далі пішли ми таким несподіваним садом –
Я знав, що то рай, та його уявляв так наївно!.. –
Стояла там церква з якимсь наче римським фасадом,
І в ній – твій портрет із маленьким Ісусом... Так дивно!
Шкода, що не бачила ти неймовірну ту фреску! –
Я знаю, є добрі майстри, та подумати – хто ж з них?..
Я тесля, Маріє. Я вмію тримати стамеску –
Та пензель в тій церкві тримав не звичайний художник!..
Вже й сон закінчився, а я, затиснувши повіки
Усе намагався спинити хоч тінь тої мрії...
Сірілось... Ти спала.
Я був ще твоїм чоловіком –
Та вже потихеньку Тобі помолився, Маріє...
14.01.2004
