Притаманне бажання творити и кохати,
Кохаючi пiзнавати, рiдне сердце в долонях тримати,
Вiддаючи нiчого в противагу немати,
I якщо вже наважитись, то докiнця чекати.
Яскраве вiдзеркалення особовых рис,
Назовнi може бути не видно, в пiтьмi там хитрий лис,
Чарiвнi ноти рiзнокольорових барв, вiдчув загрозу,
Втішаєш себе, що гучно десь гукав.
Крихітна доля і той великий сподівання міст,
Вічна надія на те що, до адресата дійде лист.
Сподівання щиро тають на вустах, але все дарма,
Звинувачення випущені запалом - це ганьба,
Мовчки диктор в голові наберає купу бруду,
Людина в міркуваннях, людина - лялька "вуду".
Тим часом, очі вже наповнившись журбою,
Два тіла, крихти почуттів рахують,
Збирають зламані дзеркала мрій,
Кожен хоче відчувати те, що він живий.
Кожна мить дає відчуття тотальної облоги,
Життя це сфера часу, тернистої дороги,
Поглинає потік масового ураження розуму,
Не розумію тембр крику, ледь помітного голосу.
Це моветон, це переплетення струн долі,
Як віднайти себе, втративши десь мимоволі?
Відчуваю годинника стрилку, віддаючи на серці болю,
Не зарадив собі, бачу цінність пролитої на життя крові.
Скільки було витрачено сил и пройдено шляху?
Відчуття втрачених можливостей, дірявого даху,
Забутої стежини и далеких поза меж мрій,
За спиною тягар помилок, не зробленних колись дій.
Вирій можливостей, терпкий присмак свободи,
Тягучий сироп брехні, гиркий присмак кохання в моді,
Кожне третє питання, яке зостається без змін,
Не пам'ятаю скільки було збитих за цей час колін.
Тремтить тіло і немов в вогні палає там нутро,
Не розумію суті, не розумію, до чого це було потрібно,
Хворий світ, і цілком хворі мабуть люди,
Цілюсь в ціль, і натискаючи на гачок, хочу все забути.
Присуще желание творить и любить,
Кохаючi познавать, родное сердце в ладонях держать,
Отдавая ничего в противовес не иметь,
I если уж решиться, то докiнця ждать.
Яркое вiдзеркалення особовых рис,
Наружу может быть не видно, в темноте там хитрый лис,
Волшебные ноты разноцветных красок, почувствовал угрозу,
Утешают себя, что громко где кричал.
Крошечная судьба и тот большой надежды городов,
Вечная надежда на то, к адресату приходит письмо.
Надежды искренне тают на устах, но все зря,
Обвинение выпущены жаром - это позор,
Молча диктор в голове наберае кучу грязи,
Человек в рассуждениях, человек - кукла "вуду".
Между тем, глаза уже исполнившись печалью,
Два тела, крошки чувств считают,
Собирают сломанные зеркала мечты,
Каждый хочет чувствовать то, что он жив.
Каждое мгновение дает ощущение полной осады,
Жизнь это сфера времени, тернистой дороги,
Поглощает поток массового поражения ума,
Не понимаю тембр крика, едва заметного голоса.
Это моветон, это переплетение струн судьбы,
Как найти себя, потеряв где-то невольно?
Чувствую часов стрилку, отдавая на сердце боли,
Не помог себе, вижу ценность пролитой на жизнь крови.
Сколько было потрачено сил и пройдено пути?
Ощущение упущенных возможностей, дырявой крыши,
Забытой тропы и дальних вне пределов мечтаний,
За спиной бремя искажений, не сделанной когда-то действий.
Юг возможностей, терпкий привкус свободы,
Тягучий сироп лжи, гирьки привкус любви в моде,
Каждое третий вопрос, который остается без изменений,
Не помню сколько было сбитых за это время колен.
Дрожит тело и словно в огне пылает там нутро,
Не понимаю сути, не понимаю, к чему это было нужно,
Больной мир, и вполне больные пожалуй люди,
Целюсь в цель, и нажимая на крючок, хочу все забыть. Смотрите также: | |
