ЧОВЕН
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов диття , цікава, шепче і розпитує вона:
"Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
"Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Хвилі — то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;
Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.
Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:
Вітер гонить, хвиля ломить — і я вже на дно пішов.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.
Кажуть, що природа — мати нас держить, як їм там тре,
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.
Що ж тут думати? Тримає,то тримає, а візьме,
То візьме — ні в сім, ні в тому не питатиме мене.
Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь —
Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!"
Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,
Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:
"Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил —
Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув
І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,
Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай же, де!
Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.
Таж і в бурю не всі човни гинуть — тим ся ти потіш!
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!"
Іван Франко, Стрий, 13 іюня 1880 BOAT
The wave laps happily and flatters the boat,
As a child, interesting, she whispers and asks:
"Who are you, boat? What are you looking for? From where and where are you sailing?
And what are you looking for there? What did you try? What are you waiting for?
And the boat crawls lazily, and growls, and growls:
"I don't know where I started; I will have to finish what
My running is eternal - so I don't know. The wave wears, the storm tears,
Rocks threaten, put on-ask to themselves shores of me.
The waves are my life, my grave, my caresses and my death;
Over my own coffin I always crawl anxiously.
As long as I live truthfully, as long as the grave is under me:
The wind is chasing, the wave is breaking - and I have already gone to the bottom.
What is there to think, what to long for, what to ask about the goal!
Now live, tomorrow rot, now fear, and tomorrow pain.
They say that nature - mother keeps us as they rub,
And in the end he will take me whole again.
What is there to think? Holds, then holds, and takes,
He will take it - he will not ask me at seven or that.
Bad weather, not a free day, my age: live or die -
Still! Looking for goals? Fight age, don't stop swimming! "
The wave splashes merrily and flatters the boat,
Gentle as a child, she whispers and whispers:
"Boat-brother, consolation to seek in the midst of death, the top of the graves -
It's not worse! Look at the sea, how many sails are flying here!
Not one boat sank here, but not everyone drowned;
Even if nine did not return, the tenth returned
And he came to the pier. But he will not get anywhere,
Who has no purpose. The boat, as you sail, then know where!
So not everything is raging sea, it was quieter more often.
Even in a storm, not all boats die - so you have fun!
And who knows, maybe you will be saved in the storm!
Maybe you will be able to reach the goal! "
Ivan Franko, Stryi, June 13, 1880 Смотрите также: | |
