Ти на заході , я на сході
Наше небо стало прозорим
Ми забуваємо старі місця
Невже все вирішують полюса?
Мені до біса набридли ці хмарочоси ,
хоча я не бачу й не відчуваю їх, як цю холодну та не теплу осінь.
Тобі набридли твої буденні гуляння ,
а мені остогидніло бачити такі щасливі пари
Моя Мама як завжди знаходить , в цьому щось хороше .
А мені вкотре здається , що не залежно чи зараз осінь
Можливо тут діло в часі ,
в мене без п'ятьох восьма ,
Так - так я знаю в тебе 7 ранку , і ти зустрічаєш палкі світанки.
Я заздрю так людям ,
які просто тебе не знаючи проходять повз тебе на дворі .
Я за це би відала все , і навіть свою волю .
Я б на хвилину просто вернулась , до твоєї руки доторкнулася ...
Я б дощем навіть хотіла бути , аби капати на твої нові брюки .
Нас розділяють кляті кілометри.
Але здається - це не головна проблема.
Ти - холодний до біса хлопець,
та на диво такий іскроменний.
Мені набридли ці сірі люди,
які не ти,
які повсюди.
Вони одноманітно проживають день,
не взнавши, що хтось їх все-таки чекає.
О, скільки ж зараз в людях є безодень.
А що набридло так тобі?
Напевне моє хвилювання?
Чи може та нестача твоїх слів?
Чи те, що я залежна лиш тобою?
Як же заздрю я тим людям,
що ходять біля тебе кожен день,
що навіть не помітять твої ясні губи..
з яких я й слова не почула.
Не чула ні "Привіт", ні "Гарних снів".
Нічого.... Абсолютно тиша.
Від цього рветься, до нестями, лиш моя душа.
Прочитавши це - глянь на небо.
Я теж буду дивитись в наші зорі.
І це лише одна моя потреба.
Мої вірші, як люди хворі. Ты на западе, восточный я
Наше небо было ясно
Мы забываем старое место
Это решает полюс?
Я надоел из этих небоскребов,
Хотя я их не вижу и не чувствую себя такой холодной и не теплой осенью.
Вам скучно с вашими повседневными праздниками,
И я был так рад видеть пару остогиднило
Моя мама всегда вроде, это что-то хорошее.
И снова я думаю, что это не зависит или падает
Возможно, эта работа вовремя,
У меня нет пяти восьмых,
Да - да, я знаю, у вас есть 7 утра, а ты встречаешься под восхитителями нагреваемых.
Так что я завидую людям
Вы просто проходите, не зная вас во дворе.
Я отвечал за это было бы всем, и даже их воля.
Я только что вернулся на мгновение, чтобы бросить руку ...
Я хотел бы быть даже дождь, чтобы капать на ваших новых штанах.
Мы разделяем чертовски километров.
Но похоже - не главная проблема.
Ты - чертовски крутой парень
И удивительно упроменный.
Я устал от этих серых людей
Не ты,
повсюду.
Они живут монотонный день
не узнать, что один из их все еще ждет.
О, сколько людей сейчас в глубинах.
Что беспокоило тебя так?
Возможно, мое волнение?
Могут ли ваши слова и отсутствие?
Делает ли тот факт, что я был только в зависимости от вас?
Как я завидую тем людям
гуляя рядом с тобой каждый день,
Это даже не заметит вашу четкую губу ..
из которых я не слышал ни слова.
Ни не «привет» или «хорошие мечты».
Абсолютно ничего ... молчание.
От этой сломанной, бессмысленной, только моя душа.
Прочитав это - посмотри на небо.
Я также буду смотреть в наше видение.
И это только одна из моих потребностей.
Мои стихи как люди больны. | |
