Від Києва іде багато доріг
На південь на захід до міст великих.
У мандрівках бачиш яскраві краєвиди,
І як на вулицях радіють діти.
А ще від столиці існує один шлях,
Веде він на північ, блукає по лісах,
Природа ніби все бере у свій руки,
І забути можна, що існують досягнення науки.
Та згодом бачиш над деревами те
Чого немає більше ніде.
Виринають з пам’яті картини дитинства -
Вулички невеличкого та затишного міста.
Немає тут державного кордону,
Та шлях веде у згублену зону.
Лише вітер там тужливо співає
Минулі події ніяк не забуває.
Серед розкішних лісів,
Серед безкрайніх полів,
Стоїть місто одиноко,
В ньому немає зовсім нікого.
Прип’ять!
Час тут майже зупинився,
Відчуття що в іншому світі опинився.
Картина викликає жахливі почуття,
Немає тут ніякого життя.
Самотні стоять житлові будинки,
Сплативши безлюддям за чиїсь вчинки,
Покинуті вони різними людьми
Надовго, навіки, назавжди.
Дитячі садки, будинки та школи,
Стіни їх бачили різні людські долі.
Тепер не почуєш тут радісного гомону,
Лише бачити можна природу стомлену.
Пам’ять зберігають вулиці міста,
Про те, що колись тут трапилось дійсно,
Про те, що було тут бурхливе життя,
Хто винен що в Прип’яті доля така?
Серед розкішних лісів,
Серед безкрайніх полів,
Стоїть місто одиноко,
В ньому немає зовсім нікого.
Прип’ять! On many roads going Kyiv
To the south west to the great cities.
On journeys you see vivid landscapes,
And on the streets of happy children.
And yet the capital, there is one way,
Drives it to the north, wandering in the woods,
Nature that everything is in your hands
And you can forget that there are advances in science.
And then you see that over the trees
What is not anywhere else.
Emerge from the memory of childhood pictures -
Small and cozy streets of the city.
There are state border,
And the way leading to the ruined area.
Only there the wind sings plaintively
Past events can not forget.
Among the luxurious forests,
Among the vast fields
City stands alone,
It does not have one.
Pripyat!
Time is almost stopped,
The feeling that was in another world.
The picture is terrible feeling,
There is no life.
Lone standing houses,
Deserted paying for someone's actions
Abandoned are different people
For a long time, ever, ever.
Kindergartens, homes and schools,
Walls to see different people's lives.
You do not hear this joyful noise,
Only you can see nature tired.
Memory store street,
The fact that ever happened here really,
The fact that there was a stormy life,
Who is to blame in Pripyat such fate?
Among the luxurious forests,
Among the vast fields
City stands alone,
It does not have one.
Pripyat! Смотрите также: | |
