Я пам’ятаю ночі, стомлені сонцем очі
Дивилися на тебе і задихалось небо,
А ми були щасливі, наївні, несміливі,
Та під будинком вітер позривав з асфальту квіти.
Дарив тобі букети і малював сюжети
Про те, що буде з нами піснями між рядками,
І ми були щасливі, наївні, несміливі,
Вивчали кожен дотик, ти найтяжчий мій наркотик.
Зігрітися не вдасться, бо невідоме щастя
У снах вбиває душу та вижити я мушу,
І плачуть серед ночі стомлені сонцем очі,
Тепер тебе не бачу і я плачу, плачу, плачу.
Куди ведуть нас боги, які іще дороги
Дозволять нам зігрітись і хоч на мить зустрітись.
І будем ми щасливі, закохані, сміливі,
Пізнаєм кожен дотик – ти найкращий мій наркотик.