І у якій не був я стороні,
Щось наче завжди плакало в мені,
Іди туди і віку там дожий,
У землю рідну, де ти всім чужий.
(Ліна Костенко)
Як світить сонце над Берліном,
Колись хотіли жити там,
І Батьківщина вже далеко,
Не повернутись туди нам.
І я не знаю як нам бути,
Колись хотіли жити вдвох,
Та тільки емігранти-люди
Розбили дуже багатьох.
І моя мачуха-країна
Уже для мене не сім’я,
І тільки назву Україна
З теленовин згадаю я.
Розійшлись давно із нею,
Давно із нею вже не ті,
Емігрантську нам алею
Проклала доля у житті.
І дуже тяжко на чужині,
Я вже не скоро стану свій,
Але це все ж не на Вкраїні,
Де я з народження чужий.