Музика: Теодор Кукурудза
Слова: Віктор Баранов
------------------------------------
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми в Україні – таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш – у пісні, а не в барилах вина.
І що щедрість – у серці, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Україна.
Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, чи спитати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої, то українці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судилося нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Добре знаю, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають українці.
І тоді в мені ниє криваво осколок тупий
Мене думка одна обсідає і душить на славу
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє до тла українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Україна...
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна...
Зраджена, зневажена, наша Україна...
_______________________________________________ Music: Theodore Corn
Words: Victor Baranov
------------------------------------
I ask myself, I ask you, people,
I ask in books, look around on each page:
Where is the year, where is the month, where is the cursed week and day,
When did we stop being proud that we are Ukrainians?
And that we have a soul full of our own virtues and bounties,
And that we have a thought that has been running through us since Baida,
And that we in Ukraine are the Ukrainian people,
And not just a crowd, which in the reports is called the population.
And that our hops are in the song, not in the barrels of wine.
And that generosity is in the heart, not in the shop windows.
And that we have a language, and that it is Ukrainian,
Without which our land is a territory, not Ukraine.
I say to myself and to each of you - Speak!
We all speak, although we have learned to be silent well!
Let's ask ourselves: since when, since when
Have Ukrainians started to forget themselves?
Let's also ask whether to ask everything about being,
Who was able to take our consciousness so on God,
What was sweeter than honey to us was the smoke of oblivion
Native words, and songs, and sources, and paths from the threshold.
My Ukrainians, we are Ukrainians with you, or how?
Have we been destined to die in the Mughals since Taras?
Whether we were destined to take our fright to the grave,
What has reduced our dignity to the level of a secondary race?
My Ukrainians! How bitter are my own words ...
I know very well that they are not sweet treats for you either.
But I must say, because the heart floats like a candle,
When I see how sincerely Ukrainians despise themselves.
And then I don't have a bloody blunt shard
One thought haunts me and suffocates me to glory
For whose sake did Shevchenko have to go to the Orsk steppes?
For whose sake to hide your pain for a soldier's freebie?
Will not our star fall, or roll,
And won't the Ukrainianness between us fade to the background,
When even on the fire of fate and the star of the Kobzar
Do we still feel comfortable Ukrainians?
My Ukrainians! May God give you both happiness and strength.
You can live with a Ukrainian, and the bread will not turn sour.
Only who will ever incline the sky to our graves,
No matter how betrayed we are, Ukraine is despised by us ...
Only who will ever incline the sky to our graves,
No matter how betrayed we are, Ukraine is despised by us ...
Betrayed, despised, our Ukraine ...
___________________________________________ | |
