Ти пам'ятаєш те літо?
Пил на зубах і берцях.
Нас зустрічали діти,
В кожного з них – броньоване серце.
Ти пам'ятаєш те поле?
Стежка губилась в траві,
Ранок був з присмаком болю,
Каска і бронік в крові.
В гості заходила осінь,
Листям засипала все і пішла.
Ноги дитячі, босі,
Знають крізь ліс заплутаний шлях.
А у столиці каштани падали на теплий бетон,
Руки старенької мами терли солдатський жетон.
Приспів:
Війна забирає не тіло,
Війна забирає душу.
Вогнем пульсує у скронях:
«Ніхто, крім мене. Я мушу…»
Вертайтеся з перемогою,
Такі близькі і далекі.
А тих, хто не повернувся,
Спровадять у небо лелеки…
Скільки вже ходим по колу?
Не пам'ятаєм самі.
Тільки цей лютий холод,
І знову – кров на сніг.
Зима подивилась нам в очі,
Все зрозуміла й втекла.
Губи молитву шепочуть,
Руки стискають приклад.
Сам я не знаю напевне,
Але вже ходять чутки,
Що у підвалах, де темно,
У найтемніші кутки
Сонце загляне скоро –
Все так і буде, я знав!
Тільки поглянь угору –
В небі бринить весна...
А у столиці смеркає,
Місяць встає над Дніпром.
Поруч з дитиною мати дрімає,
В руці солдатський жетон...
Приспів:
Війна забирає не тіло,
Війна забирає душу.
Вогнем пульсує у скронях:
«Ніхто, крім мене. Я мушу…»
Вертайтеся з перемогою,
Такі близькі і далекі.
А тих, хто не повернувся,
Спровадять у небо лелеки…