Я тобі обіцяв і знав,що будем разом назавжди
І буде добре так,що аж спітніе небо.
Але в руках тримаю я лиш твоє фото і молю "Прийди!",
Хоча ти не прийдешь - це я знаю теж.
Вже пьятий день,як мої очі втратили життя.
І голова наче не моя,і серце наче почорніло.
Я освідомив,що немає звідси вороття,
Я ще живий,але я знаю - тут моя могила.
Крізь товщину води
Пораненим звіром я кричу "Прийди!",
Наснись мені молю тебе і заклинаю!
Ми мертвим вантажем на дні
І вихід не знайти.
Курськ - моя залізна домовина,знаю я.
В моїх очах печаль і жах у піжмурки загрались.
Існую тут,як зомбі,несвідомістю хворію.
Моє лице в сльозах,я згадую,як ми кохались,
Але руйнує залізна труна мою омріяну надію.
Я залізобетон,в мене кусані лікті,
Я розбив об стіни руки!
Тебе ніде нема і в тий самий час ти тут,ти тут повсюди.
Тебе дістатись хочу,але терплю тортури,муки.
Повітря майже вже нема,пече вогнем і розриває груди!
Крізь...
Я звідси звільнюсь - це напевно знаю.
Від самого дна підіймусь наверх до неба.
Мене немає поруч,але в пам'яті перебуваю.
Знай,моя мила,я чекатиму на тебе там.
Крізь...