Ми з тобою тепер не більше як пустоти,
у житті розстались і забули вже про нас,
в губах твоїх уже давно немає насолоди,
і вже не чую дотиків і звабливих фраз.
Минуле,пробач я твої двері закриваю,
у твоїх обіймах під місяцем голодний вий.
Я ніби й мовчу,й забув тебе,не знаю,
і світлом променя дорогу привідкрий.
Зломати долю не змогли,себе зломали,
коли кричали, що не розстанемся ніколи.
З кожної миті життя по пазлику складали,
не знаючи ні болю,ні поразки ні тривоги.
Й тепер пробач,що тебе я відпускаю,
лиш ці слова вирвані з пустого болю.
І небо гірко ллється вже до краю,
зливає сльози двох людей,або тільки мною.
Тепер життя переплітається у сірі тіні,
встаю,й тебе шукаю я щоранку.
Відкривши світ,чи у вікна фіранку,
а за вікном туман,і вітер сум навіє.
Й лякаючи себе я знову згадую про тебе,
всю вірну ніжність,і лякливі очі.
Й навколішки чомусь не в тебе а у неба,
тепер не ти,а холод лиш мене лоскоче.
Забуду все,й начну із чистого листа,
не ти одна,й не ти остання будеш.
Пишу про інших,але сторінка все пуста,
твою любов й руками не загубиш.
Прощай,кінець уже загадких слів,
пробач твоє ім'я в них не згадаю.
Я гордо літав коли кохати ще зумів,
тепер лиш спогадами гірко пролітаю.
We are with you now no more than emptiness,
in life parted and forgot about us,
there is no pleasure in your lips for a long time,
and I no longer hear touches and seductive phrases.
Past, I'm sorry, I'm closing your door,
in your arms under the moon a hungry howl.
I seem to be silent, and I forgot you, I don't know,
and with the light of the beam open the way.
They couldn't break their destiny, they broke themselves,
when they shouted that we would never part.
From every moment of life on the puzzle was,
knowing neither pain, nor defeat, nor anxiety.
And now forgive me for letting you go,
only these words are torn from empty pain.
And the sky is pouring bitterly to the edge,
sheds the tears of two people, or just me.
Now life is intertwined in gray shadows,
I get up and look for you every morning.
When you open the world, or the window curtain,
and outside the window the fog, and the wind of sorrows blows.
And frightening myself, I remember you again,
all true tenderness, and fearful eyes.
And for some reason the knees are not in you but in the sky,
now it's not you, it's just the cold tickling me.
I'll forget everything, and I'll start with a clean slate,
you are not alone, and you will not be the last.
I write about others, but the page is still empty,
you will not lose your love with your hands.
Goodbye, the end of already mysterious words,
I'm sorry I won't mention your name in them.
I flew proudly when I still managed to love,
now I only fly bitterly through memories. | |
