Я бачу твої очі - такі голубі немов небо,
та жовтий осінній ліс, який ось-ось має
скинути листя, а ще десь в низу протікає річка
наповнена незграбно ніжними водами.
І як з такої ніжності, могли летіти кулі?
Наповнені злом та ненавистю! Не залишилося
більше сил тільки ловити їх.
Стоїш ти навпроти лиш за крок
і тільки ти спасіння руку простягнув,
мов мати до дитини.
Прострі між ними занадто малий
аби вбити любов.
І прийде час коли виростуть діти
і зможуть сказати:"Мамо я люблю тебе!
Тільки не плач я зможу тебе захистити"
Твоє життя занадто коротке, щоб віддавати
його їм... Ворогам... Ти через сльози болю
та страху посміхаєшся та говориш:
"Усе гаразд!", а на спарвді... Це не так!