Коли затихнуть не зіграні ноти,
Коли вирвуться руки з обіймів
І квиток на літак до Торонто,
Де збулись всі наші мрії.
Розбите дзеркало стікає пам’яттю,
І ти зітреш мої освідчення.
І не злетить наш птах поранений,
Вдосталь напившись терпкого відчаю.
Ти пам’ятаєш, як ми літали?
Посеред зливи слів було мало...
Нехай завжди, нехай усюди
Сяє тобі зелене світло.
Мої слова останні
Залишені в Твітері.
Це – просто звичайна історія,
Записана алеями парку.
Її сотні раз буде повторено
Іншими акторами, забутим сценарієм.
Розбите дзеркало стікає пам’яттю,
І ти зітреш мої освідчення.
І не злетить наш птах поранений,
Вдосталь напившись терпкого відчаю.
Ти пам’ятаєш, як ми літали?
Посеред зливи слів було мало...
Нехай завжди, нехай усюди
Сяє тобі зелене світло.
Мої слова останні
Залишені в Твітері.