Пишу я тобі, не знаючи насправді,
Чи варте це чогось, чи ні
І дивлячись у очі правді,
Я тихо гину в самоті.
Все винна зустріч випадкова,
Коли я не зміг сказати ні слова,
Себе на муки я прирік.
Можливо, я б до цього й звик,
Проте не можу вже забути
Цей ніжний-ніжний погляд твій,
Що буде довго ще стояти
Перед очима, наче тінь.
Ці гарні брови, милі очі,
В яких є іскра до життя,
Вони, неначе білі ночі –
Що роблять ніч подобі дня!
Коли б ти знала, як жахливо
В любові спраги знемагати,
Палати й думкою всечасно
Лиш нездійсненне малювати…
Я був би радий хоч би раз
твій ніжний погляд уловити
І, обійнявши ніжно раз у раз
Усе несказане сказати.
Чи я доб’юсь своєї цілі,
Чи знов піду у небуття.
Я віддаюся твоїй волі!
У тобі весь сенс мого життя!