Ржавая осень
Торкаються думок його уста,
І пише знов вона йому листа,
Нового, але із ароматом осені,
Пригадує як бігали з ним босими
Стежками мрій…
Безмежних і безкраїх, мов без дна…
Разом п’яніли без вина…
І жили дотиками рук, і світлом,
Й кохали сонце, далеко вже не літнє,
Без слів вдихали радощі й печалі,
Єдиний крок зірвав всі орбіта лі…
Вона полинула в зимове небуття,
А він….він дарував своє життя…
Ржавая осень вместо зелёного лета
Добавляет грусть,- невольно в эти куплеты
где эти двое словно дети, наивно верят:
что их любовь не потерпит потери...
Летели недели, буд-то бы по кругу
Сердца опустели, оставив осеннюю вьюгу
Где друг другу ветром, печальный ответ:
-Любви больше нету...
-ёё больше нет...