вступ:
це почутя.
Коли серце завмирає,
повітрям легені дим забиває.
Це відчуття, коли розуму в нас немає,
він з вітром надії зникає.
А потім зникає й любов,
миттєво з'являється у нас симптом.
Та з часом зникає і він
залишиться навіки серед сльозових руїн.
куплет 1:
як на весні.
В голові співають солов’ї,
широти безкраї ми бачимо у сні.
Сонце нам сяє влітку, помітно,
нас небо привітно вітає удень та вночі.
Наче тижні та місяці, ночі та дні,
відчуваємо поруч ми тепло у собі.
З усіх сторін світло вогнів, нам,
здається, що ми точно не на Землі.
Всі багатства у тебе, синиця в руках,
ніби, здається життя летить у вирій богам,
неначе, у тебе свята з криниці вода.
Гамір на свята вдомах , в серцях злагода.
Але час, грає не лише за нас,
він зупиняє течію, вбиває на раз.
Так сталося із нами на тлі інших кімнат,
коридорів, game over - шах і мат.
Приспів:
Коли серце твоє помирає, поруч нікого немає.
Шукаєш той вітер надії, він стих, -
хвилину тому він зник, ти не встиг-ла-мати
сльозові руїни, пірнати у відчай як мала дитина.
Кохання прийде, симптоми підуть, як пішла ти в той день, -
поміж білих дверей.
куплет 2
це почутя.
А далі пустота, та нове життя,
пошуки себе через нові почуття.
Втрачений час, та порада лиш одна -
накопичений досвід нагорода сааме та, так.
Зникло тепло, стихло воно.
Сонце сховало за обрій ті промені світла.
Стомлено вітер кружляє полями.
Птахи відлітають у теплі краї.
Скоро, холод-зима,
кохання лишилося там де весна.
І там теплота, а тут пустота,
на тілі мурашки по шкірі, з криниці льодяна вода.
Це - частина життя, всього лише просто життя,
і ці почуття, так, частина життя.
Ми віддали краплину з життя.
В ці почуття.
Приспів:
Коли серце твоє помирає, поруч нікого немає.
Шукаєш той вітер надії, він стих, -
хвилину тому він зник, ти не встиг-ла-мати
сльозові руїни, пірнати у відчай як мала дитина.
Кохання прийде, симптоми підуть, як пішла ти в той день, -
поміж білих дверей.
ponomariovv - почуття (c) 2017
_
vk/instagramm @ponomariovvv
twitter/soundcloud @matsy_mats
fb @victor.ponomariov
Вступление:
это услышать.
Когда сердце замирает,
воздухом легкие дым забивает.
Это ощущение, когда ума у нас нет,
он с ветром надежды исчезает.
А потом исчезает и любовь,
мгновенно появляется у нас симптом.
Но со временем исчезает и он
останется навеки среди слезных руин.
куплет 1:
как весной.
В голове поют соловьи,
широты бескрайние мы видим во сне.
Солнце нам светит летом, заметно,
нас небо приветливо приветствует днем и ночью.
Как недели и месяцы, ночи и дни,
ощущаем рядом мы тепло в себе.
Из всех сторон свет огней, нам,
кажется, что мы точно не на Земле.
Все богатства у тебя, синица в руках,
вроде, кажется жизнь летит на юг богам,
будто у тебя праздника из колодца вода.
Шум на праздники дома, в сердцах согласие.
Но время, играет не только нас,
он останавливает течение, убивает на раз.
Так произошло с нами на фоне других комнат,
коридоров, game over - шах и мат.
припев:
Когда сердце твое умирает, рядом никого нет.
Ищешь то ветер надежды, он стих, -
минуту назад он исчез, ты не успел-ла-мать
слезные руины, нырять в отчаяние как ребенок.
Любовь придет, симптомы уйдут, как ушла ты в тот день, -
между белых дверей.
куплет 2
это услышать.
А дальше пустота, и новую жизнь,
поиски себя через новые чувства.
Потерянное время, и совет лишь один -
накопленный опыт награда именно из и, да.
Исчезло тепло, стихло оно.
Солнце скрыло за горизонт те лучи света.
Устало ветер кружит полями.
Птицы улетают в теплые края.
Скоро, холод-зима,
любви осталось там где весна.
И там теплота, а здесь пустота,
на теле мурашки по коже, из колодца ледяная вода.
Это - часть жизни, всего лишь просто жизнь,
и эти чувства, так, часть жизни.
Мы отдали каплю из жизни.
В эти чувства.
припев:
Когда сердце твое умирает, рядом никого нет.
Ищешь то ветер надежды, он стих, -
минуту назад он исчез, ты не успел-ла-мать
слезные руины, нырять в отчаяние как ребенок.
Любовь придет, симптомы уйдут, как ушла ты в тот день, -
между белых дверей.
ponomariovv - чувство (c) 2017
_
vk / instagramm @ponomariovvv
twitter / soundcloud @matsy_mats
fb @ victor.ponomariov | |
