Тобі знайоме почуття спустошення,
Коли ідуть бої без оголошення,
Коли Вітчизну ділять,не спитавши дозволу,
Та у душі тепло замінюють морозивом.
І ніби ти спортсмен вже котрий рік не в формі,
Прийшов до тями ,опинившись на платформі.
Пульсує в грудях серце посеред самотності,
І вже ось-ось почнеться відлік незворотності,
І ніби до повітря доступ перекрили
Та через мить ти підірвешся на ворожій міні,
І ніби місто охопила революція,
Скрізь падає каміння,палають вулиці.
А на майданчиках дитячих гуляє вітер,
Порожня гойдалка,де вчора були діти.
І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,
Луна довічний сум твоєї втрати.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
Тобі знайоме прощавання нескінченне,
Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах.
Квиток в один кінець і ти стоїш на станції,
Ледь тримаєшся,щоб не зійти з дистанції.
У голові прокручуєш життя світлини,
Щоб все запам'ятати до останньої краплини.
І вже нема часу триматись за руки,
І наче мить проносяться години.
А далі потяг їде на шаленій швидкості,
Від рідної землі твоєї долає відстані,
Туди,де з гір зриває ріки водоспадами,
І крик птахів розлітається по автострадам.
Туди,де ми навік пов'язані з тобою,
Туди,де час ніколи нам не дасть спокою.
У цих миттєвостях та їх дрібних частинках
Ми разом до останньої життєвої сторінки.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю.
Я тебе не забуваю,бо ріднішої нема. Тебе знакомо чувство опустошения,
Когда идут бои без объявления,
Когда Отечество делят, не спросив разрешения,
И в душе тепло заменяют мороженым.
И будто ты спортсмен уже который год не в форме,
Очнулся, оказавшись на платформе.
Пульсирует в груди сердце посреди одиночества,
И уже вот-вот начнется отсчет необратимости,
И будто в воздух доступ перекрыли
И через мгновение ты подорвешься на вражеской мине,
И будто город охватила революция,
Везде падают камни, горят улице.
А на площадках детских гуляет ветер,
Пустая качели, где вчера были дети.
И в тишине бесчеловечной, словно скрипящие решетку,
Луна пожизненный сумм твоей потери.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, потому что роднее нет.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, потому что роднее нет.
Тебе знакомо прощание бесконечное,
Когда только боль и отчаяние бегут по твоим венам.
Билет в один конец и ты стоишь на станции,
Едва держишься, чтобы не сойти с дистанции.
В голове прокручиваешь жизни фотографии,
Чтобы все запомнить до последней капли.
И уже нет времени держаться за руки,
И как мгновение проносятся часа.
А дальше поезд едет на большой скорости,
Родной земли твоей преодолевает расстояния,
Туда, где с гор срывает реки водопадами,
И крик птиц разлетается по автострадам.
Туда, где мы навек связаны с тобой,
Туда, где время никогда нам не даст покоя.
В этих мгновениях и их мелких частицах
Мы вместе до последней жизненной страницы.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, потому что роднее нет.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю, потому что роднее нет.
И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,
Я тебя не забываю.
Я тебя не забываю, потому что роднее нету. Смотрите также: | |
