Де морок панує
Сонце не світить
В пітьмі заблукали
Даждьбогові діти
Люди прокляли
Щоб довго блукали
Світом жорстоким
Світом лукавим
Чужою землею
З пустою душею
Щоб зірку у небі
Свою не шукали
І серед темряви
Знову і знову
Їх кличуть до себе
На тиху розмову
Озера і ріки
Кригою скуті
Там знов оживають
Легенди забуті
І в шелесті трав,
І в гомоні лісу,
І в сяйві зірок,
І в горах імлистих
Вони віднайдуть
Вкрадену віру,
І вдарять із неба
Перунові стріли
Стрибогові вітри
Знов заспівають
Купальської ночі
Вогні запалають
І Сонце святе
Чорну землю зігріє
Й народить життя
І морок розсіє