В голові бісики - закони фізики мене знову тягнуть
на дно музла, що формує девізи. Ким
ти вчора був - нема різнці. Кенти, за фаер - в'язниця.
А що ми? - повний зал, буває, нам сниться.
Палки у спиці вставляємо самі собі.
Мій ніс обід чує заздалегіть, бо знає - ми самі
у цьому полі, де не вродило нічого і знову
м'ясного прагнеш хіп-хапу, шукаєш риму до слова.
Лише під шепіт дешевих динаміків
слова врізаються навіки, черпаються навики.
А ви ким грали сьогодні тут? Чорними чи білими?
Нажаль не вміли ми обирати, здаватись милими.
Мили ми руки від крові та сухими лишались.
Пишались тим, шо не виклакали ні копів, ні жалість.
У кутку мішались все дитинство. Відведи-но ствол.
Дивно як ніхто з нас на шляху до мети не здох.