Ми викликаємо червонеє сонце,
Нам дуже потрібне червонеє сонце.
Повітряна куля від ранку до ранку
Умовно чекає як жінка на ляльку.
Нехай червоніє небесне світило,
Хоч трохи поїсти та братись за діло.
Межа та лиш крок із-за грат до свободи,
Там хлопці чекають, забувши турботи.
Бажання здійснилось, нагода тікати,
Підхоплені вітром - додому, до хати.
У рідному степу танок по-під небом,
Чекайте ж, падлюки, у гості до себе!
Вітай-но, країно, сини повернулись.
Вертаючи з мандрів кайданів позбулись.
Ніде не потрібні прибульці-сторонці,
Крім рідної неньки та братчиків-хлопців.