Текст песни Гуцулія - Співанка

Люблю файні молодиці, люблю й дівчиночку,
Послухайте й заспіваю й файну співаночку.
Ні раз встану я раненько, іду й шош робиті,
Ци то й плоти й закладаті, ци в поле й коситі.
Жинка вдома лішєїтси, кутаїт худобу,
Тому й їсті, й тому питі, ци иншу коробу.
Їсті варит, миски миї, ші й пидмете в хаті,
Так си вносит та вбігаї й, шо ніколи й статі.
А я уже за отот чєс поробив багато,
Лиш на сонце й поглипую, й дай же їму й кату.
Ікес пусте кисне в хаті, ні йде до роботі,
Я би й бигме из 10 раз укутавси доті.
Вбіжу в хату таїк згарчєв, шо жинка й ні вісті,
Уже й сонце й пит полудне, й ти ні кличіш їсті.
Ти галушко макухова, й киснеш у хаті,
А ні вдома та ні в поле, й ні йдеш помагаті.
Жинка лиш заголосила, й вилетіла й з хаті,
Взєла греблі тай побігла, й поллих обертаті.
На другий день знов погода, і в поле й робота,
Я встав рано й війшов надвир, й лиш роззівив рота.
Ти йди в поле, я согодне вдома си лишаю,
Тебе й там ні буде слідно, й я це добре знаю.
Я багато в поле зроблю, повидіш роботу,
Ти лішєйси й на кутаню, їк маїш охоту.
Коровки здій чоловічі, куркам траба й даті,
Тай ні забуть, намочіла, й дранті пожмакаті.
Траба й їсті і звариті, й мисочки й обмиті,
Хліба спечі, хліб змаститі, й масло сколотиті.
Жинка каже, а я й з цего й сміюси й поволе,
За годину й я це зроблю, й ші набіжу в поле.
А ти сплюхо і за пивдня, це би й ні зробила,
Бери й греблі, тай у поле й шуруй моя мила.
Пишла жинка й усміхнена, й ні каже й нічого,
А я штрик тай серед хаті, й братіси й до чого.
Подівивси й на дзиґарок, вже година й сема,
До восмої й я це зроблю, то ні є проблема.
На вкрип води насипаю, й ватерка й палаї,
Побіх коровку доїти, й коровка брикаї.
Їк лупнула й мене фостом, в очах потемніло,
Їк брикнула й то молочко, й по стінах летіло.
Узєв бучок та так парив, бідну худобинку,
За молочко йке іс дала, й на їж басаринку.
Курки з страху з стайні втекли, одна в грєдці пасла,
Їк здогонів, котру імив, в руках би си знесла.
Отак кури я укутав, тай вбігаю в хату,
Горшьки в печі й визбігали, й дай же їму й кату.
Уже й доста в печі й води, ші вер шуфлю глині,
Їк хліб кігнув піч вимастів, я скажу й ґаздині.
Шо би й їсті і звариті, певно й пирожєта,
На хліб тісто й перебігло, й біжу й до корита.
А це усьо єк найскорше, й траба й і зробиті,
Траба й добре й си ввихаті, й головов схітриті.
Беру й тісто із коритом, кладу й коло лавкі,
На лавицу й цебер з дрантім, вижмакаті дранті.
На лавицу й цебер з дрантім, бо то так доречі,
Колотавку й из сметанув, прив’їзав на плечі.
Три роботі є у мене, я робиті хочу,
Тісто й мішу й дранті жмачу, й сметану й колочу.
Ноги в тісті у кориті, рукі в цебрині жмачут,
З колотавкі з поза плечєй, білі крурпи скачут.
Три роботі є у мене, я вже сам їх бачу,
Вже боришкі й на пироги, я помало жвачу.
Всьо це добре мало й війті, лиш через дурницу,
И йкийс діттьо пригнав т хаті, й чужу молодицу.
Я поволий бо дуже впрів, лиш мав трусенєта,
Тай тоти так і скіглиси, шо гет вер корита.
А єк я си й перепудів, най Господь бороніт,
У тім стасі, кутаючись, ні замкнув хороми.
Ця боришка, шо я жвакав, шо в горлі застрєла,
Молодиця й перед хаті, й кара би ї скєла.
Та їк я си й перепудів, тай ші заустідавси,
Я глип туда, й я глип суда, й де би я сховавси.
Тай тікав я й напочіпки, из хаті в хороми,
За ногами й потіглоси, й тіста дес з пив тоні.
А в хоромах, поза дверми, пив бочкі й росолу,
Я штрик туда, тай причєк там, шо лиш витко голов.
Та єк міні помішєвси, по плечях росолец,
З той бочкі я виглідав, їк з ришками й хлопец.
Обижгло мнє цілу шию, й цілого й росолом,
Нижне тіло й так палало, й шо сказаті сором.
На лавици цебер з дрантім, ші й миска й боришкі,
Їх їк тікав просто трутів, знать іго й нішєсті.
Їк це впало усьо в тісто, там си й помішєло,
Помаленько й буркочучі, по хаті й поплило.
Молодиця ввійшла в хату, їк си роздівила,
Хрестиласи й тай шош пид ніс, собі й говорила.
А я дурний з поза дверий, із того й куточка,
Так зазирав шо звернуласи, разом зо мнов бочка.
Їк гримнула тай луснула, їк грим загриміла,
Молодиця вже зостраху, криз викна летіла.
Та так кричіт, репетуї, шо мені здаєтси,
Шо суд Божий уже й настав, шо усьо валитси.
Тай встрічєї мою жинку, шо йшла тогди з поля,
Зачікай шош тобі й скажу, кумко люба моя.
Тебе кумко в твоїй хаті, страшні хмароломи,
Там твий Павло голий з бочков, упав у хороми.
Ні журітси й моя кумко, вам так виглідаї,
То согодне мий чоловік, дома си пораї.
Їк приходіт моя жинка, їк мнє видшукала,
Лиш Господі й ні в’явите, іка стала й кара.
Тай вна мене й видшукала, зробила й аляром,
Лиш мих в войську так стоєті, перед капітаном.
Ця боришка шо я жвакав, шо в горлі застрєла,
Вилетіла й так їк куля, їк жинка згарчєла.
Тай промову мені чітала, майже 3 годині,
Шо там було й ні всьо скажу, й браття мої й милі.
Тай промову їк скінчєла, трошкі й припочіла,
Тай вінічок закутаний, мені уручіла.
Співаночку й я кінчєю, й ші одно вам скажу,
Шо лішєтіси на кутаню, й мужчінам ні раджу.