Ця весна почалася зі смерті,
А потім наскочила хвиля розпусти.
Дороги не пройдені, файли не стерті.
І біль охопить і не відпустить.
Втікати марно, потрібно бити,
Щоб кров гаряча штовхала силу.
Перед очима портретик спитий,
Невже це рило буває милим?
Стуливши очі шукали правди,
Зціпивши зуби рубали стелі.
Сховались люди, лишились гади.
І замість сонця – ліхтар на стелі.
І телевізор плює отрутою,
Радіо в’яже піснями солодкими.
Добра людина зробилась лютою –
Щастя приватне міряє сотками.
Битим склом по душі
Клеїть зло вітражі.
А душа не кричить –
Спить… Спить…
А навкруг безліч втрат –
В когось друг, в когось брат.
Бо життя це лише
Ми… Ми…
Димом задимлений простір свідомості.
Тихо помолимось богу незнаному.
Хтось перекрутить останні відомості,
Хтось перепише історію заново.
Мертвими падають птахи окрилені,
Рилами риють могили порядності.
Очі потуплені, голови схилені
Від меншовартості та другорядності.
Перший удар раптово в потилицю –
Зграя наскочить, ногами закопає.
Ніхто не схопиться, ніхто не схилиться –
Всі б’ються за право зватись Європою.
Стінка на стінку, лава на лаву.
Бий своїх, хай чужі посміються.
Стрілецькі звичаї, козацька слава
лишилась на дні підліткових полюцій.
Битим склом по душі
Клеїть зло вітражі.
А душа не кричить –
Спить… Спить…
А навкруг безліч втрат –
В когось друг, в когось брат.
Бо життя це лише
Ми… Ми…
