Боротися за місце під зенітом,
Забувши біль принизливих образ,
І замість того, щоб в кутку сидіти,
Знайти для себе слави мед-екстаз.
Боротися за небо над тобою,
За світле «завтра» і свої права,
За ту весну, що стала дорогою,
За правди кимось сковані слова.
За дівчину, яка тебе кохає,
За совість, що не тоне у вині,
За землю ту, твоїм що стала раєм,
І за нечасті спогади ясні.
У кожного в житті – своя Голгофа,
І кожному на ній своє нести,
Чи не тому пишу свої я строфи,
Бо це мої невидимі хрести?
Крізь бурі чвар, неправди хуртовини,
Нести добра в руках бузковий цвіт,
Твоя мета сама до тебе лине,
Захочеш – допоможе радо світ.
Всміхається Вікторія лиш тОму,
Хто все віддасть за вигляд із вершин,
Хай протестує істина знайома,
Та в полі воїн і коли один.