Чорна діра без повітря і світла,
довгий тунель під названням "життя".
Стежка між кров'ю й лайном ледь помітна
раз увійшов - і нема вороття.
Тонни землі над головою
давлять на мозок, змушують вити.
Можна упасти, здатись без бою,
очі закривши, та хочеться жити.
Тварь, що пожерла залишки волі,
дихає в спину, продовжує гру.
Страх перед смертю в жахливім полоні
жене уперед - я тут не помру.
Сотні мерців, що здаються живими,
бризкають гноєм, хапають за руки.
Знаєш, що хочуть тебе зіштовхнути
в розпачу прірву, ненажерливі суки.