Стану тобі горностаєм,
білим пухнастим звіром
з вірою в власну святість.
Сяду біля каміна
з поглядом сумно-світлим,
оглядатимусь через плече.
Лапою прямо в вогонь —
пече!
Тоді вІзьмеш мене на руки,
колисатимеш до світанку,
муркотітимеш про сон-зілля,
що заживить на звірику ранку.
Я лежатиму довго-довго,
сумно-світло дивитимусь в темінь.
на твоїх спокійних колінах
тепло.
Не потрібно: лапу в камін —
можна бачити осторонь себе.
І хай вічність минає день
на сумній планеті.