Мій друже, о мій милий друже,
Скільки часу пройшло,
Все пишу я, і змушую ще й читати,
Підтримки весь час прошу,
А ти усе тихо і мовчки,
І майже завжди з помилками
Пишеш мені: "Тримайся,"-
І кажеш мені писати.
Та чи вистачить сил і духу,
Щоб все пережити ще раз
У літерах, комах, звуках
І в римах високих фраз?
Чи стане мені терпіння
Усе записати в блокноті,
А потім, лиш раз прочитавши,
Усе написати спільноті?
Чи досить мені тепер крові,
Коли вже болять не шрами
І не душевні рани,
А списані сторінки?..
Чи будеш ти поруч вічно,
Чи може ти підеш завтра -
Я буду творити каліцтво,
Ламаючи ноги люстрантам.
Чи знаєш як це безмежно,
Чи знаєш як це неповторно:
Шукати у всьому небо,
Знаходити тільки космос?
Чи буде достатньо світу,
Щоб все описати в віршах?
І якщо навіть ні, то вірю,
Що нам допоможуть мрії.
І вірші це я, мрії - ти!
І небо це ти, космос - я!
І тільки єдиному в світі тобі
Присвячую теплі слова!