Світло у вікно
Ти розірвала штори
Не зачинивши двері
Нас уже не двоє
Твоє вчорашнє так
Уже стало прахом
І в твоїх очах
Вже не помітно страху
Що я зникну вмить
І з кожним новим ранком
Тобі вже не щемить
Тобі це притаманно
А я забув з тобою
Що ще існує відчай
А я любив до болю
Всі твої протиріччя
Запамятай мій голос
Його вже не вернути
Ти розламала вірність
Без неї нам не бути
Я так боюсь ввідчути
Зміни в твоїх ласках
Не дай мені забути
Твоє лице у массах
По ту сторону будеш
У нас різні дороги
Та чомусь не даруєш променів свободи
Ти краплями на щоках крізь шкіру проникала
Я без тебе як тінь так бездарно зникаю
Нехай весь світ вимовляє твоє імя вітрами
Нехай земля здригнеться від обіймів обману
Океан хай омиє землю пустими словами
І навіть космос відчує що лиш біль мівж нами
Мені казали, що в мене немає голосу,
Темне минуле і труднощі з алкоголем,
і, як інколи пишуть газетні полоси,
змішую пиво з горілкою, риму – з болем.
Мені казали, що в моїх віршах брудно і холодно,
Біблійний туман і печаль вокзальна.
На це кажу: у моїх віршах вітри, як жіночі стогони:
Помірно-континентальні.
Мені все частіше плескали і подавали келихи,
Казали: вірш – це ріка, яка тече до небесної брами.
Але ж у цієї річки є всього два береги:
Один у пеклі, а інший – під моїми ногами.
Бо слава приходить, лягає під тебе і промина,
І книги твої на самокрутки колись порве.
А вірш – це вміння сказати оці найпростіші слова:
Я кохаю тебе, я кохаю тебе,
