Вона стоїть, її вже сотні літ,
І поглядом націлена у небо,
Немов ракета здиблена в політ,
Із світу іншого прилетіла до тебе.
Вона стоїть, а поруч все біжать
Роки волами, кіньми, літаками,
Пливуть у безвість, мов за раттю рать,
У війн яри (*), що поросли гробами.
Вона стоїть, хто камінь тут поклав,
В її основу першу звів цеглину,
Шматок гіркий од серця відірвав,
Офірував з плеча свою свитину.
Вона стоїть, збудована за гріш,
За грейцер зведена, але за той останній.
Як на межі добра і зла стоїш,
А далі, все – кінець людської грані.
Вона стоїть, задивлена увись,
Розкута і обміряна вітрами,
В ній предків заповіт - послухай, зупинись, |
Це він бринить: "Ми не були рабами". | (2)
Вона стоїть, часом догляне хтось,
І з віри чи з добра ще й кине щось на тацю,
І вдячно з вівтаря так дивиться Христос -
Той предок мученик, що увіковічив працю. Она стоит, ее уже сотни лет,
И взглядом нацелена в небо,
Словно ракета вздыбленная в полет,
С миру другого прилетела к тебе.
Она стоит, а рядом все бегут
Годы волами, лошадьми, самолетами,
Плывут в никуда, как за ратью рать,
В войн овраги (*), поросшие гробами.
Она стоит, кто камень здесь положил,
В ее основу первую свел кирпич,
Кусок горький от сердца оторвал,
Преподносил с плеча свою рубашку.
Она стоит, построенная за гроши,
По грейцер возведена, но за тот последний.
Как на грани добра и зла стоишь,
А дальше, все - конец человеческой грани.
Она стоит, очарованный ввысь,
Раскованная и измерен ветрами,
В ней предков завет - послушай, остановись, |
Это он звучит: "Мы не были рабами". | (2)
Она стоит, тем присмотрит кто-то,
И веры или к добру еще и бросит то поднос,
И благодарно из алтаря так смотрит Христос -
Тот предок мученик, увековечил труд. Смотрите также: | |
