Тобі усе життя не вистачало рук його
З дитинства норовила притулитися до будь-кого
Пам'ятаєш, вечорами ти любила гуляти на мості
Мріючи, як котрась із постатей зайде в гості
І скаже: "Привіт, доцю"
Він посміхнеться і сльозинка забринить в оці
Підніме на руки - і покине груди самота
Ти точно знаєш, буде саме так
Він не покинув вас із мамою, ні, він не зміг би
Ти точно знаєш, про це бачила вже стільки снів ти
Постійно сніг в них і батькові кроки там десь...
Ти так не любиш прокидатись
Він не проміняв би сім'ю на вигоду
Мабуть, просто іншого не було виходу
І ти знову на мосту, чекаєш після зими весну
З надією, шо він повернеться, той самий, зі сну
І не треба тобі знати, хто він і де насправді
Скільки людей убив, скільки грошей украв він
І як, саме у цей момент, до посиніння п'яний
Він на краденій машині з розгону влетить до ями
І шо до ранку він помре тобі не треба знати
І шо ніколи не прийде весна та
Іди додому, годі на мосту допізна чекати
Може сьогодні знов присниться твій справжній тато
Хай вночі він прийде знов
Хай він не зник
Ти дай йому останній сон
Та відпусти
