Як за вiру рiдну волхв Ратьмир в полон попав до
християн, то вирвали йому язик наказом Iоакима
З рота волхва кров йшла, а з очей сльоза чиста як
роса, та не зломилась вiра рiдна у волхва Ратьмира
Воєвода Угоняй ступив крок вперед
Як побачив муки Ратьмира
Та коли Iоаким до уст хреста йому пiднic
Вiн промовив з ненавiстю в серцi
"Ви, жорстокi люди Саваота, землю орiянську
iдолопоклонним православiям заполонили
Не даєте жити вiльно нашiй Орiянi рiднiй
В жертву Саваоту-богу кров приносите слов'янську!"
Впав зв'язаний отаман Угоняй на землю
З роскраяної голови кров йшла рiкою
Так загинули герої, новгородськi знатнi люди
У полонi єпископа Iоакима-християна
Як дiзнались меченосцi, вiрнi люди Угоняя
Що пiдступом Добриня зрадив Угоняя та Ратьмира
То з новгородськими синами об'єднались меченосцi
Та сокири в бiй злетiли та над церквами здiйнялись
Як на допомогу Iоакиму прискакав Путята-зрадник та
почав палити хати та вбивать дiтей й жiнок мечами
То здiйнялись новгородцi за свободу свою
Й порубали вершникiв проклятих
Стояла на колiнах молодь та й цiлувала землю рiдну
Та клялися люди бути вiрними батьковiй вiрi
Не коритись тiй брехливiй вiрi грецькiй, неслов'янськiй
Та любити землю рiдну, волю, чистоту i славу
Гутта, отаман козацький, що в лiсах високих й
непрохiдних живе древлянських вiру й нас охороняє
Непокiрного Ратьмира пам'ять боронить мечем вiн
Славу отамана Угоняя й неба чистого блакить
