Романи нашого часу.
І легше дихати вже о четвертій ранку,
І легше думати обом нам до світанку.
І тяжко тіло підвести, бо кілька днів
в безсонні, у пітьмі.
Росою окропилася земля,
чи сльози то були, я вже не пам'ятаю.
Але благаю, ти не їди туди,
тебе там врятувати вже не встигну.
Все більше, я кажу "Пробач",
Все більше, я тебе люблю і відпускати не збираюсь.
Все меньше, залишаеться часу,
О ці секунди, мене вони вбивають.
Ти знай, я обіймаю не в останнє.
І поцілунок мій, приховує бажання.
Я дочекаюсь тебе милий, та почуття мої
не згаснуть, є в них серцевинна вогняної квітки.
Такі романи пишуться в наш час,
що подих замирає, і швидше бьється серце.
Нажаль, це рідко зустрічається в житті,
але надія остання помирає.
Такі людські страждання.
/А.Фогель, 22.08.15/
The novels of our time.
And breathing easier already at four in the morning,
I think both of us easier to dawn.
I take seriously the body for several days
a sleepless in the dark.
Rosa okropylasya land
or tear it were, I do not remember.
But I beg you not eating there,
you save there is not enough time.
More and more, I say "sorry"
More and more, I love you and not going to let go.
All less, remains time
At this second, they kill me.
You know, I do not embrace the latter.
I kiss my desire to hide.
I dochekayus you dear, and my feelings
do not go out, they have a core fiery flower.
These novel written in our time,
zamyraye that breathing and faster heart byetsya.
Unfortunately, it is rare in life,
but hope dies last.
Such human suffering.
/A.Fohel, 08.22.15 /
