Чим більше ми зупиняємось над питаннями соборності українського народу, тим більше виникає запитань, щодо того, який є зміст цієї соборності? Чи йдеться про соборність етнічних українських земель, чи достатньо формальних святкувань на майданах і площах 22 січня, для того, щоб ствердити цю соборність? А можливо, йдеться про соборність українського духу, який єдиний від степів Донбасу до Карпатських гір, який неможливо побороти жодною окупаційною владою, духовним та фізичним знищенням. Будь-який дух має мати свій прихисток, свій схрон, з якого його неможливо витравити чи задушити – таким місцем для українського духу є українська земля. Тому будь-яким зайдам завжди здавалося, що позбавивши українців рідної землі, вони позбавлять його духу спротиву та гідності, саме цим викликані численні депортації та переселення, що ініціювалися московською, польською, німецькою, комуністичною владою. В другій половині 18 сторіччя, коли відбулося приєднання України до Російської імперії, саме вільні козацькі землі стають об’єктом колонізаторської уваги царської влади. Волелюбний козацький дух, що століттями панував в степах Слобожанщини, який жив завдяки власній щаблі та плугові, треба було зламати, зробити слухняним та упослідженим. Тут виявилося недостатнім знищити Запорізьку Січ, забрати в козаків їхні землі, тому Катериною було ініційовано заселення «нічийних» земель українського степу. Так з’явилися тут численні іноземні підприємці та переселенці з усієї Європи, але найбільша перевага в роздачі земель віддавалася колишнім офіцерам царської армії, носіям великодержавних ідей і абсолютно чужим в своїй основі, місцевому населенню. Навіть охорону цих земель, на яких протягом століть стояли козацькі сторожі, було довірено сербським полкам царської армії. Масово закриваються козацькі школи, українці залишаються без освіти. З ініціативи тієї ж цариці Катерини, територія Галичини, Холмщини, Підляшшя, Буковини переходить до рук Австро-Угорської імперії, в обмін на визнання за Російською імперією права на Крим. Проходить практично 100 років, поки на цих землях з’являються національні осередки, причому перший такий осередок виник саме в Перемишлі, який нині належить Польщі. Саме така історична недоля зводила докупи українців з усіх земель. Таких різних. Таких схожих. Якщо для українців 19 століття на території під владою Австро-Угорщини основним центром українського життя була власна греко-католицька церква, то для України, окупованої Російською імперією, навіть церква не була джерелом ідентичності, оскільки була неукраїнською. Напередодні Першої Світової війни на півночі сучасної Донецької області вже набирає популярності український рух, особливо в районі Бахмуту (нинішній Артемівськ). Саме звідси походить славний рід Шаповалів, двох полковників армії УНР Миколи та Артема Шаповалів, одного з лідерів української еміграції, видатного соціолога Микити Шаповала. В цей час на землях під Австро-Угорською імперією тільки з’являються перші паростки державного мислення, починає розвиватися культурне та політичне життя. Але обидві імперії вже готуються до війни, в якій українців повернуть багнетами один проти іншого. Українська революція і проголошення Четвертого Універсалу про самостійність України, проголошення Соборності , а після того чергова окупація, а за нею слідом черговий розділ України між Польщею та комуністичною Росією. Серед географічних назв польсько-українського прикордоння можна не помітити маленького села Liskowate (Лісковате). Польські відомості про цю місцевість доволі скупі, єдине, що можна побачити на світлинах села – це старовинну греко-католицьку дерев’яну церкву Народження Непорочної Діви Марії, яка була збудована в 1832 році Іваном Раком та Василієм Тимчаком. Ця місцевість Бескид до другої половини 20 століття була заселена українським населенням, яке сповідувало греко-католицьку віру і споконвіку жило на цій землі. Зараз, про те, що тут жили українці, можуть розповісти хіба що затерті написи українською на церковних дзвонах, що лишилися на старих церквах і оповідання старих людей, що пам’ятають часи, коли ця земля належала лем Чем больше мы прекращаемся по вопросам единства украинского народа, тем больше вопросов возникают вопросы о том, что является содержанием этого единства? Драгут ли враг этнических украинских земель, достаточно формальных торжеств на Майдане и районах 22 января, чтобы подтвердить это единство? И, возможно, речь идет о единстве украинского духа, который является единственным из степь Донбасса к Карпатским горам, что невозможно преодолеть любые оккупационные органы, духовное и физическое уничтожение. Любой дух должен иметь свои показания, его убийство, из которого невозможно расширить или задохнуться - такое место для украинского духа - украинская земля. Поэтому любые вступления всегда, казалось, облегчали украинцы своей родины, они будут лишать его дух сопротивления и достоинства, именно они были вызваны многочисленными депортациями и переселением, инициированными Москвами, польскими, немецкими, коммунистическими властями. Во второй половине 18-го века, когда вступление Украины в Российскую империю, свободная казачья земля стала объектом колониального внимания королевской власти. Волиллярный казачий дух, который веками преобладают Слобожаншина Степь, которые жили из-за его собственной сцены и плуга, пришлось сломаться, сделать послушным и предположительно. Оказалось недостаточно, чтобы уничтожить Запорожскую, забрать свои земли в казаках, поэтому Кэтрин была инициирована урегулированием «Николайских» земелью украинской степной. Таким образом, были многочисленные иностранные предприниматели и поселенцы со всей Европы, но наибольшее преимущество в распределении земель было отдано бывшим сотрудникам королевской армии, носителей крупных идей и абсолютно иностранца в ее основе, местное население. Даже защита этих земель, на которых стояла казачьего охранники на протяжении веков, были доверены сербскими полками королевской армии. Казачьи школы покрыты, украинцы остаются без образования. По инициативе одной и той же королевы, Катерины, территории Галиции, Холмщины, подляски, Буковина идет к руку австро-венгерской империи в обмен на признание Российской империи права в Крыму. На этих землях практически 100 лет, в то время как на этих землях есть национальные клетки, а первая такая клетка появилась в Przemysl, которая теперь принадлежит Польше. Именно этот исторический недостаток украинцев со всех земель. Таких разных. Такие как аналогичные. Если для украинцев 19-го века на территории под властью Австрии-Венгрии главный центр украинской жизни был греческой католической церковью, а затем для Украины, оккупированной Российской империей, даже церковь не была источником идентичности, Так как это был неукраинский. Накануне первой мировой войны, на севере современной Донецкой области уже приобретают популярность украинскому движению, особенно в Бахмутской области (нынешняя Артемивск). Отсюда, что речь идет о славном семействе форм, двух полковников армии Устрой и Артем Шабовал, одного из лидеров украинской эмиграции, выдающегося социолога Никита Шабовал. В это время на землях под австро-венгерской империей только первые побеги государственного мышления появляются, культурная и политическая жизнь начинает развиваться. Но оба империя уже готовы к войне, в которой украинцы вернут штыков против другого. Украинская революция и прокламация четвертого универсального по автономии Украины, провозглашению единства, а после следующего оккупации, а также следуют другой раздел Украины между Польшей и Коммунистической Россией. Среди географических названий польской украинской границы вы не можете заметить маленькую деревню Liskowate (Liskovate). Польская информация об этой области - довольно подонок, единственное, что можно увидеть на фотографиях деревни, - это древнегреческая католическая деревянная церковь рождения безупречной Девы Марии, которая была построена в 1832 году раком и базилием Ивана. Эта площадь Бескида до второй половины 20-го века населела украинское население, которое исповедуло греко-католическую веру и тянула на этой земле. Теперь, что украинцы жили здесь, можете сказать вам, что исключили надписи на украинских церковных колоколах, которые стояли в старых церквях и истории стариков, которые вспоминают времена, когда эта земля принадлежала Лем. | |
